Ні для кого не секрет, що ми живемо в дофамінову епоху. 24 години на добу, 7 днів на тиждень ми маємо доступ до будь-якої інформації та різних задоволень. Соціальні мережі, смачна їжа, наркотики, новини, азартні ігри, шопінг – це все легко отримати за лічені секунди, достатньо лише взяти смартфон до рук. Чим вам не світ Олдоса Гакслі із книги “О дивний новий світ”?
Можливо, ви могли звернути увагу, що останнім часом збільшилися заяви від різних психологів та нейробіологів, що ми всі стали вразливими до надмірного споживання “дешевого дофаміну”, тобто до миттєвої, швидкої дози психологічної стимуляції. Через це вони бачать, що причина наших нещасть і низької продуктивності саме в надмірній стимуляції дофаміном. Таким чином сьогодні багато хто бачить дофамін секретом кращої мотивації, гострішого мислення та відчуття щастя. Однак чи насправді це так?
Зміст контенту:
Що таке дофамін і звідки він взявся
Дофамін або допамін – це нейромедіатор, тобто хімічна речовина, яка передає сигнали між нервовими клітинами (нейронами) у мозку та нервовій системі. Окрім цього, він є важливим регулятором гормональної системи, оскільки усі гормони певною мірою залежать від наявності та активності дофаміну в організмі.
Хоч дофамінові оздоровчі тренди часто ґрунтуються на його ролі “молекули задоволення”, більшість нейробіологів сходяться на думці, що дофамін зовсім не пов’язаний із задоволенням — принаймні, не безпосередньо. Його роль у мозку є широкою та багатогранною, формуючи все — від мотивації до виклику нудоти. За межами мозку він сприяє розширенню кровоносних судин, зниженню активності білих кров’яних тілець тощо.
Цікавий факт: Навіть рослини виробляють дофамін!
Plant Signal Behav. 2020 Dec 1
Однак, про його функції ми поговоримо трошки пізніше, давайте спочатку повернемося у минуле та розповімо про його відкриття.
Відкриття дофаміну у ХХ столітті
Історично на початку 1900-х років дофамін мав назву, яка чудово підходить для тренування дикції, — 3,4-дигідроксифенетиламін. У ті часи більшість вчених недооцінювали важливість дофаміну, адже панувало спрощене уявлення, що дофамін є лише проміжною хімічною формою норадреналіну – гормону, який відповідає за стресову реакцію «бий або тікай» (цей вираз описує природну фізіологічну реакцію організму на раптову загрозу, коли людина або тварина миттєво вирішує: чи атакувати небезпеку, чи негайно рятуватися втечею). Науковці розглядали цю молекулу як другорядну, не усвідомлюючи її визначальної ролі в роботі нервової системи та регуляції емоційних станів. На їх думку, дофамін мав лише відношення до частоти серцевих скорочень і кров’яного тиску.
Йшов 1910 рік і британські хіміки Джордж Баргер і Генрі Дейл вперше синтезували дофамін у лабораторії Wellcome у Лондоні. Вони довели, що можна створити цю речовину штучно, підтвердили її хімічну структуру, відкрили шлях до подальшого вивчення. До речі, саме Генрі Дейл у 1952 році дав цій молекулі назву “дофамін” (dopamine).
Ставлення до дофаміну змінилося у 1950-х роках. У 1957 році Кетлін Монтагу і Арвід Карлссон разом зі своїми колегами дізналися, що дофамін знаходиться у мозку. Вони провели експерименти, які підтверджували, що дофамін є нейромедіатором (не переживайте, ми згодом більш детально пояснимо, що це значить) у мозку — але ні вони, ні будь-хто інший не знали, що він там насправді робить.
Як відкрили зв’язок між дофаміном і захворюваннями
Паралельні дослідження хвороби Паркінсона привели до наукового прориву. Неврологи зрозуміли, що характерні для хвороби тремор і скованість м’язів пов’язані з втратою клітин, що виробляють дофамін, у частині середнього мозку, яка контролює наші рухи. Леводопа (L-DOPA), лікарський засіб, який виготовляли із дофаміну, був представлений у 1960-х роках як «чудодійний препарат» від хвороби Паркінсона, який тимчасово повертав до життя колись знерухомлених пацієнтів.
Ці відкриття надихнули науковців на нові фармацевтичні дослідження. Галоперидол, антипсихотик, який зазвичай використовується для лікування шизофренії, вперше пройшов клінічні випробування в 1958 році — він ефективно лікував психоз, але вчені не знали чому. Однак у 1970-х роках відкриття дофамінових рецепторів у мозку призвело до важливого усвідомлення: галоперидол зв’язується з певним типом дофамінових рецепторів і блокує їх, що свідчить про те, що надлишок дофаміну відіграє центральну роль у розвитку шизофренії.
Час йде, зв’язок між дофаміном і психічними захворюваннями продовжує з’являтися в клінічних дослідженнях: наркоманія, РДУГ і депресія, як виявилося, пов’язані зі змінами в дофаміновій системі. Ліки від РДУГ, такі як аддерол і риталін, а також наркотики, що викликають залежність (кок і мет), впливають на дофамінову систему, залучаючи її до формування звичок, потягу та ейфорії. Разом ці результати спричинили зміну парадигми в нашому розумінні дофаміну. Якщо ця хімічна речовина причетна до розладів уваги та мислення, а також до речовин, які впливають на те, як ми думаємо і відчуваємо, то вона повинна відігравати певну роль у когнітивних процесах.
Біологія дофаміну: як працює дофамін у мозку?
Дофамін виробляється зовсім в невеликій кількості нейронів – десь близько 450 000 з 86 мільярдів. Це менше 1% всіх клітин мозку! Але саме ці нейрони розташовані в трьох ключових місцях:
- Чорна субстанція — свого роду “координаційний центр рухів”, який відповідає за плавність та точність наших рухів.
- Вентральна тегментальна ділянка — область, яка керує нашими емоціями, відчуттям задоволення та, на жаль, може бути пов’язана з виникненням залежностей.
- Гіпоталамус — свого роду центральний диспетчер, який контролює базові процеси в організмі: від температури тіла до апетиту та настрою.
Таким чином дофамін — це не просто хімічна речовина, а справжній багатофункціональний менеджер мозку. Працює він двома способами:
Як нейромедіатор — це ніби кур’єр, який передає термінові повідомлення між нейронами. Він допомагає нам рухатися, відчувати мотивацію та задоволення.
Як нейромодулятор — це вже головний диригент величезного оркестру під назвою “мозок”. Він не просто передає сигнали, а координує роботу величезної кількості нейронів, впливаючи на навчання, прийняття рішень та емоційні реакції.
Низькі та високі рівні дофаміну
Сьогодні ми не рідко можемо побачити, як блогери сильно зациклюються на “рівнях дофаміну”. Вони стверджують, що коли ми робимо щось приємне (секс, фізичні вправи, зустрічаємося з друзями, займаємось творчістю), то він зростає, а якщо сумуємо або маємо труднощі з мотивацією — дофамін падає. Та насправді це занадто спрощене пояснення роботи, і не надто точне.
Дофамінові нейрони отримують інформацію з декількох ділянок мозку: нашої сенсорної, моторної та лімбічної системи, які всі сигнали надсилають до середнього мозку. Кількість дофаміну, що вивільняється, точно відкалібрована відповідно до поточних потреб організму. А оскільки ці нейрони можуть передавати сигнали до різних ділянок мозку в різний час, не існує єдиного дофамінового сигналу — скоріше, це складна і динамічна система обміну повідомленнями.
Дофамін вивільняється, коли нейрон запускається у відповідь на певні стимули. Але ці нейрони також постійно працюють у фоновому режимі, підтримуючи базовий рівень дофаміну, який коливається протягом дня. Курт Фрейзер, нейробіолог з Каліфорнійського університету в Берклі, сказав, що кількість дофаміну в мозку постійно коливається, але «Ви не будете усвідомлювати, що перебуваєте в стані “високого” чи “низького” рівня дофаміну».
Щоб зрозуміти, що насправді робить дофамін після вивільнення, корисно спочатку зрозуміти, чого він не робить.
Дофамін — це не молекула задоволення
Науковці виявили, що дофамін – це не “гормон щастя”, як багато хто вважає. Доктор Аріф Хамід з Університету Міннесоти зазначає, що ідею про дофамін як хімічну речовину задоволення було спростовано ще у 1980-х роках. Натомість це скоріше система “бажання” у нашому мозку — те, що змушує нас хотіти перекусити, потягнутися до кнопки включення PS5 або відчути потребу перевірити соціальні мережі.
То що ж насправді робить дофамін? Дослідження показують, що він виконує дві основні функції: спонукає до дії та допомагає нам вчитися на досвіді.
Важливе відкриття було зроблено під час експериментів зі щурами. Коли науковці заблокували вироблення дофаміну, щури не могли рухатися, щоб дістати їжу. Проте коли їх годували з рук, вони все одно отримували задоволення від їжі – вони просто не могли діяти відповідно до свого бажання отримати її самостійно. Згодом подібна поведінка була відтворена в експериментах на людях. Так науковці побачили, що навіть з нульовим рівнем дофаміну людина може насолоджуватися приємними речами. Це показало, що дофамін пов’язаний не із самим задоволенням, а з бажанням отримати щось і мотивацією це зробити.
Ще один прорив стався під час вивчення мавп. Німецький вчений Вольфрам Шульц виявив, що дофамін реагує на приємні несподіванки, а не на самі винагороди. Коли мавпи чули, як відкривається коробка з ласощами, їхні дофамінові нейрони активізувалися. Але коли вони звикли до цієї рутини, реакція припинилася. Це показує, що дофамін допомагає нам вчитися на неочікуваних результатах.
Дофамін також допомагає формувати звички, навчаючи наш мозок, на що звертати увагу. Доктор Стефані Боргланд з Університету Калгарі пояснює, що це може бути як добре, так і погано. Ця невизначеність пояснюється тим, що наш мозок не розрізняє, чи розвиває він корисну навичку, чи формує шкідливу звичку. Таке розуміння дофаміну допомагає нам пояснити залежність. Людина з розладом вживання психоактивних речовин може відчувати сильний потяг без отримання задоволення від вживання, тому що дофамін керує бажанням, а не відчуттям задоволення. Нові ліки, такі як Озепмік (новий спосіб схуднення у зірок), можуть діяти, змінюючи реакцію клітин мозку на дофамін, що потенційно допомагає зменшити інтенсивні потяги.
Хоч багато лідерів думок із саморозвитку пропонують способи “оптимізації” дофаміну, науковці, як-от доктор Боргланд, скептично ставляться до цих тверджень. Насправді роль дофаміну в нашому мозку є складною, і її не можна легко змінити для швидкого виправлення поведінки чи досягнення щастя.
Навіщо нам ще потрібний дофамін
Ви могли помітити, що ми не раз повторялися про те, наскільки все складно у роботі механізму дофаміну. Щоб нарешті поставити крапку у цій думці, ми вирішили підготувати список його функцій. Як ви могли вже зрозуміти, дофамін є ключовим регулятором як фізичного, так і психічного здоров’я людини, залежно від місця своєї активності. Список “робіт”, які він виконує, доволі широкий, тому приготуйтесь:
- Контролює артеріальний тиск
- Забезпечує координацію рухів та м’язовий тонус
- Керує роботою ендокринної системи, зокрема виділенням гормону росту, пролактину та гонадотропіну
- Впливає на життєвий тонус та енергійність
- Бере участь у процесах лактації
- Відіграє важливу роль у сексуальному задоволенні
- Регулює емоційний стан
- Впливає на психічні процеси
- Взаємодіє з лімбічною системою, яка відповідає за емоційний контроль та формування залежностей.
Чому “Детоксикація дофаміну” не надто працює
“Хакерство дофаміну” або “голодування” стали популярними концепціями в блогах про здоров’я та продуктивність.
Основна ідея полягає в тому, що ми можемо легко використовувати дофамінові системи нашого мозку, щоб стати більш успішними, цілеспрямованими та загалом кращими людьми. Часто цю концепцію подають ось так: відмовившись від приємних занять і роблячи неприємні речі (наприклад, приймання холодного душу), ми можемо “перезавантажити” дофамінову систему мозку, зменшити стрес, запобігти виникненню звикання та покращити роботу нашого мозку.
Проблема в тому, що насправді немає жодних наукових доказів, які б підтверджували це твердження. Винахідник “дофамінового голодування”, психолог Кемерон Сепах, навіть зазначив, наступне:
“Дофамін – це лише механізм, який пояснює, як залежність може посилюватися, і дає назву, що запам’ятовується. Назву не слід сприймати буквально.“
Відповідь Кемерона Сепаха на email New York Times
Наш мозок — це більше, ніж бензобак, наповнений дофаміном. Ми не можемо просто долити його, щоб покращити настрій, пам’ять чи здатність зосереджуватися. Взаємозв’язок між психічним здоров’ям, продуктивністю та дофаміновими сигналами дуже складний, і науковці тільки починають розуміти, як хімічні речовини мозку формують наше самопочуття. Однак в одному науковці впевнені точно, наші проблеми чи успіхи не результат того, чи є наш дофамін «занадто високим» або «занадто низьким».
Завершальне слово
Отже, унікальна роль дофаміну полягає в тому, що він виступає природним рушієм наших дій та прагнень, даючи енергію для досягнення цілей та подолання перешкод. Дофамін справді робить багато речей для нашого функціонування, але не настільки, як про це любить розповідати попкультура.
Ми живемо в епоху постійного відволікання. Швидкий контент нас оточує повсюди: reels в Instagram, відео в TikTok, shorts в YouTube, і навіть новини в Telegram (або Viber, якщо ви зі старшого покоління). З усім цим не дивно стає чому нам стає страшно, що це може зруйнувати наш мозок.
Хоч кількість і легкість, з якою ми можемо отримати доступ до контенту, є чимось новим, але прагнення відвернути увагу не є унікальним для нашої епохи. Століттями людство шукало втечі від буденності та тривоги нашого життя. Ще в середині XVII століття французький філософ Блез Паскаль писав, що прагнення відволіктися є абсолютно природним, навіть для найбагатших людей:
«Короля оточують люди, які думають лише про те, як розважити його і не дати думати про себе. Бо він нещасний, хоч і король, якщо думає про себе»
Однак комедія цього всього полягає у тому, що коли ми знаходимо способи відволіктися, ми також намагаємося звільнитися від них.
Якщо вам справді хочеться змінити своє життя та покращити його, то “детокс” не допоможе. У ньому нема ніякої користі, якщо через тиждень ви повернетеся знову до тих самих патернів поведінки. Тому впершу чергу необхідно змінювати свої звички і мислення.
Використані джерела:
- Barger, G., & Ewins, A. J. (1910). Some phenolic derivatives of β-phenylethylamine. The Journal of the Chemical Society, 97, 2253-2261.
- Berridge, K. C., Venier, I. L., & Robinson, T. E. (1989). Taste reactivity analysis of 6-hydroxydopamine-induced aphagia: Implications for arousal and anhedonia hypotheses of dopamine function. Behavioral Neuroscience, 103(1), 36–45. https://doi.org/10.1037/0735-7044.103.1.36
- Carlsson, A., Lindqvist, M., & Magnusson, T. (1957). 3,4-Dihydroxyphenylalanine and 5-hydroxytryptophan as reserpine antagonists. Nature, 180(4596), 1200.
- Grace, A. A. (2019). The dopamine system: From motivation to action. Oxford University Press.
- Iversen, L. L., et al. (Eds.). (2010). Dopamine handbook. Oxford University Press.
- Korb, A. (2015). The upward spiral: Using neuroscience to reverse the course of depression, one small change at a time. New Harbinger Publications.
- Lembke, A. (2021). Dopamine nation: Finding balance in the age of indulgence. Dutton.
- Leyton M, Casey KF, Delaney JS, Kolivakis T, Benkelfat C. Cocaine craving, euphoria, and self-administration: a preliminary study of the effect of catecholamine precursor depletion. Behav Neurosci. 2005 Dec;119(6):1619-27. doi: 10.1037/0735-7044.119.6.1619. PMID: 16420164.
- Lieberman, D. Z., & Long, M. E. (2018). The molecule of more: How a single chemical in your brain drives love, sex, and creativity―and will determine the fate of the human race. BenBella Books.
